Профспілка працівників охорони здоров'я України

  Оплата праці

  Права працівників



  Преса

Детальніше

05.04.2017

Звернення Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

Професійна спілка працівників охорони здоров'я України звернулася до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, керівників фракцій та всіх народних депутатів через реальну загрозу руйнації вітчизняної системи охорони здоров'я у зв’язку з продовженням реалізації заходів реформування медичної галузі та закликала забезпечити неухильне додержання органами виконавчої влади Конституції та законів України під час реформування охорони здоров'я, а також забезпечення трудових прав найманих працівників закладів охорони здоров'я, більшість з яких є членами Профспілки.

 

 

Профспілка працівників охорони здоров'я України

 

04.04.2017 № 01-08/114

 

Голові Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я,

Народному депутату України

Богомолець О.В.

 

Про реформування системи

охорони здоров'я України

 

Шановна Ольго Вадимівно!

 

Професійна спілка працівників охорони здоров'я України звертається до Вас через існування реальної загрози руйнації вітчизняної системи охорони здоров'я у зв’язку з продовженням реалізації заходів реформування медичної галузі.

16 березня 2017 року Кабінетом Міністрів України розглянуто та підтримано другий, після постанов, прийнятих Урядом 30 листопада 2016 року пакет нормативних актів з питань реформування системи охорони здоров'я та ініційовано низку законопроектів, зокрема: «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», «Про внесення змін до статей 3, 8 та 351 Основ законодавства України про охорону здоров’я» та «Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в антитерористичній операції та забезпечують її проведення».

Слід зазначити, що окремі норми зазначених проектів суперечать Конституції та законам України, а також правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року №10-рп/2002 (справа про безоплатну медичну допомогу).

1. Щодо проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів».

Проект Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» легалізує у законодавстві поняття «державного гарантованого пакету медичних послуг», як мінімального обсягу медичних послуг та лікарських засобів, повну або часткову оплату надання яких застрахованим особам держава гарантує за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування згідно з тарифом покриття та «тарифів співоплати» медичних послуг, а також встановлює обов’язок застрахованих осіб оплачувати за рахунок власних коштів чи забезпечувати оплату за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати у разі часткової оплати за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг та лікарських засобів, наданих такій особі (пункт 2 частини 2 статті 8 проекту закону).

Також вказаним проектом пропонується визначити, що державні фінансові гарантії забезпечення медичної допомоги надаватимуться лише в межах бюджетних призначень на державне солідарне медичне страхування в обсягах, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Натомість, згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», надання гарантованих обсягів охорони здоров'я встановлюється законами України, тобто належить до повноважень Верховної Ради України.

Окремо слід відмітити спробу авторів згаданого проекту та загалом всієї реформи охорони здоров'я оминути імперативні приписи частини 3 статті 49 Конституції України, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року №10-рп/2002 означає, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

З цією метою зміст поняття «медична допомога» трансформується у поняття «медичне страхування» (а саме, державне солідарне медичне страхування), яке не підпадає під заборону оплати (співоплати) пацієнтами та полягає у наданні медичного обслуговування (послуг), «які не обов'язково обмежуються медичною допомогою».

З тією ж метою пропонується, зокрема, знівелювати поняття «медична допомога», яка згідно з частиною 3 статті 49 Основного Закону надається у державних і комунальних закладах охорони здоров'я безоплатно, змістивши акцент на термін «медичне обслуговування (послуга)», які надаються закладами охорони здоров'я та фізичними особами – підприємцями незалежно від форми власності, зокрема, на засадах співоплати.

Одним з принципів державного солідарного медичного страхування у проекті закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів зазначено конкуренцію і відсутність дискримінації кандидатів у постачальники медичних послуг, що у комплексі з пропозицією про перетворення державних і комунальних закладів охорони здоров'я у казенні та комунальні некомерційні підприємства, ставить останні у заздалегідь нерівні умови з суб’єктами приватної медичної практики.

З цього приводу слід також зазначити, що згідно з класифікацією організаційно-правових форм господарювання, вміщеною у Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженій наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики положень від 28 травня 2004 року № 97, положеннями Цивільного та Господарського кодексу України, казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства є господарськими організаціями, що не є тотожнім поняттям державних та комунальних закладів.

Тобто, у разі перетворення державних і комунальних закладів охорони здоров’я у казенні і комунальні некомерційні підприємства, на них, де-юре, не розповсюджуватимуться положення частин 3, 4 статті 49 Конституції України та частини 3 статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров'я (щодо надання у таких закладах медичної допомоги безоплатно та недопустимості скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я), а дії щодо їх скорочення не підпадатимуть під визначення об’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 184 Кримінального кодексу України (Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я).

Наслідком цього може бути неконтрольована реорганізація та подальша ліквідація казенних підприємств (частина 2 статті 76 Господарського кодексу України) та комунальних некомерційних підприємств (пункт 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»), масові вивільнення працівників таких закладів, і, відповідно, перерозподіл коштів державного солідарного медичного страхування приватним закладам охорони здоров’я та фізичним особам-підприємцям, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Запропонований в проекті механізм фінансування медичних послуг та ліків за рахунок бюджету через систему державного солідарного медичного страхування суперечить основним положенням соціальної доктрини Міжнародної організації праці та Європейського союзу щодо організації національних систем соціального страхування.

У своїх базових документах Міжнародна організація праці створила чітку систему рекомендацій щодо визначення цілей і принципів соціального страхування; рольових функцій держави та соціальних суб'єктів; рівнів соціальних гарантій; організаційних, фінансових та правових механізмів, якими визначено, зокрема, що діяльність страхових установ повинна здійснюватися за принципами самоврядування під наглядом компетентних державних органів влади. Оскільки саме застраховані особи найбільш зацікавлені в діяльності системи страхування, вони повинні через виборних представників впливати на управління системою страхування. Фінансування системи страхування має забезпечуватися внесками застрахованих осіб і роботодавців. Спільно створені таким чином кошти можуть доповнюватися з державних фондів, особливо для цілей поліпшення здоров'я населення.

Проте запропонований у проекті механізм державного солідарного медичного страхування суперечить цим базовим принципам, які, як відомо, покладені в основу побудови чинної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні.

Так утворення Національної служби здоров’я України як головного розпорядника коштів та відповідального виконавця програм медичної допомоги через механізм державного солідарного медичного страхування, призведе до руйнації чинних принципів управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та запровадження непрозорих методів управління коштами солідарного медичного страхування.

Зокрема, проектом ігнорується принцип паритетності управління коштами солідарного медичного страхування за участю сторін соціального діалогу.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «профспілки, їх об'єднання організовують і здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги. Профспілки, їх об'єднання беруть участь у діяльності експертних, консультативних та наглядових рад при органах та закладах охорони здоров'я».

Суттєвим недоліком законопроекту є відсутність гарантій щодо реалізації права малозабезпечених громадян на отримання медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах повної або часткової їх оплати за рахунок застрахованих осіб.

Право на таку допомогу для малозабезпечених громадян має бути чітко встановлено в законі, базуватися на об'єктивних критеріях і не залежати від будь-яких бюджетних можливостей. Саме такий принцип реалізації права на соціальну та медичну допомогу передбачений статтею 13 Європейської соціальної хартії (переглянутої).

2. Щодо проекту закону «Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність в антитерористичній операції та забезпечують її проведення».

Метою прийняття вказаного законопроекту є запровадження державних гарантій та механізму фінансування надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів особам, які отримали поранення, контузії або каліцтва під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в антитерористичній операції та при забезпеченні її проведення, за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування.

Проте, крім зазначених питань, у проекті містяться норми, якими одночасно вносяться зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо системи стандартів у сфері охорони здоров'я (стаття 14 Проекту), які, на наш погляд, спотворюють чинну систему стандартизації медичної допомоги і потребують додаткового опрацювання.

Так пропонується дозволити затверджувати клінічні настанови шляхом затвердження текстів документів українською мовою, які визначають вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних або реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність у одній з іноземних країн без проходження процедури їх адаптації.

Вважаємо, що розробка медичних стандартів може здійснюватися виключно шляхом адаптації іноземних клінічних рекомендацій до умов України.

Крім того, запровадження нових підходів до формування системи стандартів у сфері охорони здоров'я має відбуватися шляхом внесення відповідних змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я окремим законопроектом з відповідною назвою, а не включатися до прикінцевих положень Закону України «Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність в антитерористичній операції та забезпечують її проведення», який, як вбачається з назви, має зовсім інший предмет правового регулювання.

Крім того, запропонований порядок застосування клінічних настанов (протоколів) за умови отримання попередньої інформованої згоди пацієнта у письмовій формі не враховує, що пацієнт, як правило, не здатний оцінити якість пропонованих робіт, послуг, препаратів та можливих негативних наслідків, оскільки їх властивості досить складно оцінити за відсутності спеціальних знань.

А тому, при оцінці відповідності якості медичного втручання стандартам, очікування пацієнта слід враховувати, але ці показники не повинні мати пріоритетного значення.

3. Щодо проекту Закону України «Про внесення змін до статей 3, 8 та 351 Основ законодавства України про охорону здоров’я».

Проектом пропонується внести зміни до визначення поняття «медичне обслуговування», наведеного у статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я.

Зміни до статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я декларують державні гарантії безоплатного надання первинної медичної допомоги всіма суб’єктами надання первинної медичної допомоги, з якими Національна служба здоров'я України укладе договір про надання первинної медичної допомоги населенню.

Проте, по-перше, стаття 49 Основного Закону вже гарантує надання населенню безоплатної медичної допомоги у повному обсязі.

По-друге, пропоноване проектом доповнення обмежує та порушує конституційну гарантію надання безоплатної медичної допомоги незалежно від фактів укладення договорів про надання первинної медичної допомоги.

Зміни до статті 351 Основ передбачають вилучення із визначення «первинна медична допомога» таких ознак як надання її в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики - сімейним лікарем.

Зазначені зміни зумовлені положеннями Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 1013-р, а також презентованим МОЗ України проектом нової моделі фінансування первинної медичної допомоги, що передбачає надання первинної медичної допомоги лікарем з надання первинної медичної допомоги в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта.

З цією ж метою пропонується змінити коло суб’єктів надання первинної медичної допомоги. За пропозицією даного законопроекту до них належатимуть заклади охорони здоров’я та фізичні особи-підприємці, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку – на заміну центрам первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, а також лікарів загальної практики - сімейних лікарів, існування яких у новій моделі фінансування первинної медичної допомоги взагалі не передбачається.

З метою реалізації зазначених положень, змінами до статті 351 Основ передбачається також врегулювання організаційних питань діяльності з надання первинної медичної допомоги (місце надання допомоги, порядок встановлення кваліфікаційних вимог до лікарів з її надання, форми їх роботи та право пацієнта на вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги).

Із змісту запропонованих змін до статті 35-1 Основ вбачається також:

- повне вилучення із законодавства поняття та засад діяльності Центрів первинної медико-санітарної допомоги та фельдшерсько-акушерських пунктів, які на сьогоднішній день забезпечують надання первинної медичної допомоги;

- запровадження нової лікарської спеціальності (професії) - лікар з надання первинної медичної допомоги, без пояснення, лікарі яких існуючих спеціальностей можуть її обіймати.

Водночас, у законодавстві відсутнє визначення та кваліфікаційні вимоги до вказаного фахівця, така професія відсутня і у Класифікаторі професій ДК 003:2010.

4. Щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо видатків на первинну медичну допомогу».

Основною метою даного проекту є зняття обмежень на фінансування суб’єктів надання медичної допомоги в умовах запровадження нових механізмів фінансування охорони здоров'я (зокрема оплати наданих послуг через Національну службу здоров'я України, яка здійснюється з Державного бюджету України).

Так пропонується доповнити перелік винятків із заборони планування та здійснення видатків, не віднесених до місцевих бюджетів, а також здійснення впродовж бюджетного періоду видатків на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів випадками фінансування видатків на утримання закладів охорони здоров’я.

Також планується доповнити перелік видатків з державного, обласних та місцевих бюджетів на охорону здоров'я видатками на:

- програму фінансування послуг первинної медичної допомоги уповноваженим центральним органом виконавчої влади (суб’єкти надання первинної медичної допомоги усіх форм власності);

- місцеві та регіональні програми громадського здоров’я;

- обласні центри громадського здоров’я;

- заходи з розвитку комунальних закладів охорони здоров’я, що надають первинну медико-санітарну допомогу.

Зважаючи на викладене, керуючись положеннями статей 3, 49, пункту 13 частини 1 статті 85, статті 86, пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, статей 6, 17 Закону України «Про статус народного депутата України» звертаємося до Вас як до представника Українського народу у Верховній Раді України із закликом забезпечити неухильне додержання органами виконавчої влади Конституції та законів України під час реформування охорони здоров'я - ключового елементу національної безпеки нашої Держави, а також забезпечення трудових прав найманих працівників закладів охорони здоров'я, більшість з яких є членами Профспілки.

 

З повагою

Голова Профспілки В.М. Коваль 



немає новин.

Календар подій

Попередні August - 2017 Наступні
 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 010203040506
07080910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 

Фотодокументи